Геологія. Одеса

У даній статті я хочу поговорити про таку тему, як "Геологія Одеса", так як від цього безпосередньо залежить масштабність проведення робіт пыд назвою - геологія для будівництва. В тектонічному і геоструктурному відношенні Одеса знаходиться на північному схилі Причорноморської низовини. Цей структурний елемент є найбільш зниженим рівнинним простором на території України. Через це прибережна ділянка рік за роком невблаганно рухається на південний схід, у бік Чорного моря. Дане плато прорізано розкидистою мережею різного роду ярів і балок. Південно-Східна частина міста, яка примикає до моря, відділяється від нього ступінчастими уступами і піщаними насипами. З двох сторін Одеса оточена лиманами, які раніше примикали до моря, а зараз відділені від нього невеликою піщаною смугою.

У геологічному розрізі міста беруть участь вапнякові і глинисті породи неогенового віку, четвертинні лесовидні супіски та суглинки і сучасні піщані відклади морського походження. В межах міста, під грунтово-рослинним покривом, знаходяться шари лесовидних суглинків, нижче йде шар червоно-бурої глини, під яким знаходиться шар понтичного вапняку, який ще називають Одеським. Останній має потужність 10 – 15 метрів. Нижче, по геологічному розрізу, залягає потужний шар дуже твердих і щільних сіро-зелених глин меотического ярусу. Через те, що дані глини є найбільш поширеним водоупором в регіоні, на їх поверхні знаходиться потужний водоносний горизонт, який називають понтичним. Але так як його води в останні десятиліття зазнали техногенного забруднення, водозабір з даного горизонту для питних цілей не здійснюється.

У берегових схилах Одеси, над морською поверхнею, присутні тільки лесовидні супіски та лесовидні суглинки, що покривають алювіальні відкладення верхньоплиоценових терас річки Дністер.

Зараз я хочу докладніше описати неогеновую систему, так як вона є найпотужнішою. Породи неогену розвинені на всій досліджуваній території. У деяких місцях вони можуть бути перекриті осадовим чохлом четвертинних відкладень. Вони являють собою алювіальні і делювіальні відкладення різного генезису.

Неогенові відклади представлені такими ярусами:

1. Сарматський ярус. Даний підвідділ представлений глинистими теригенними відкладами. Також сюди відносяться дрібнозернисті піски з прошарками глин.
2. Меотичний ярус. Відкладення цього ярусу складають тільки підводну морську терасу. Вони являють собою глини та алевроліти озерно-болотного походження.
3. Понтичний ярус. Ці відклади являють собою відкритий морський шельф і в деяких місцях перекриваються сучасними осадовими відкладами морського походження. Представлений цей ярус такими породами, як вапняки, піски, глини і алеврити. Вапняки складені уламковим органічним матеріалом різного ступеня перекристалізованості.

З порід четвертинної системи хотілося б виділити техногенні грунти, вивчення яких відіграє важливу роль в будівництві. Вони представлені у вигляді плям, і розташовані, зазвичай, поблизу морських портів. Складаються, в основному, з мулу, піску, глини а також будівельного сміття.

Через те, що геологія Одеської області даного регіону відрізняється високим ступенем неоднорідності, для будівництва будь-якої споруди необхідно провести повний комплекс інженерно-геологічних вишукувань. Особливу увагу слід приділити прогнозування розвитку негативних інженерно-геологічних процесів. Також варто провести роботи, спрямовані на вивчення зміни рівня грунтових вод і, в разі необхідності, провести захисні заходи з водопониження.

---